Ремонт комп'ютерів в Новій Басані

Село Нова Басань

Нова Басань стародавнє село козацьких нащадків.

Село Нова Басань, Чернігівської області.

Нова Басань  - рідкісна назва для українського села. Ця назва зустрічається лише в Запорізькій та Чернігівській областях.

В Запорізькій області село Басань існує з 1790 року, засноване воно переселенцями із села Стара Басань Чернігівської області Бобровицького району. В селі від самого заснування було багато козаків,  як і в Старій Басані, яка була заснована власне як козацька захисна фортеця.
А от з історією створення Нової Басані все не так просто. Вікіпедія пише, що:

За неперевіреними даними, село Нова Басань виникло в середині XV ст. В 17 ст. — як прикордонна фортеця Речі Посполитої для захисту від агресії Московії та Кримського ханства. За переказами, покозачені селяни Старої Басані, очолював яких Яків Зубець, за 18 км на південний схід від села Стара Басань спорудили в лісі земляну фортецю і вартову вежу. Укріплення отримало назву Зубцовське містечко. Біля нього виникли хутори: Грузьке (серед болотистої місцевості), Лисківка (тут живе багато мешканців, які мають прізвище Лиска), Сапонівка (від прізвища Сапон). З часом хутори злилися з укріпленням, таким чином утворилося село, яке отримало назву Нова Басань, бо заселено переважно вихідцями зі Старої Басані. 

Проте, новобасаньский краєзнавець та дослідник історії села Василь Васильович Савченко стверджує, що село Нова Басань аж ніяк не є похідним від Старої Басані. В інтерв’ю газеті «Паросток», яку веде ЗОШ села Басань Половецького району Запорізької області, Василь Васильович розповідає:

« Офіційна версія заснування Нової Басані, яка є в Інтернеті або в книжках, не відповідає дійсності. Там говориться, що село заснував козак зі Старої Басані Яков Зубець. Але у Старій Басані немає людей з таким прізвищем. На початку заснування нашого села в цій місцевості були густо населені чотири хутори – Поліновка, Сапонівка, Грузька і Лисковка. Через деякий час ці хутори з’єдналися і утворили село Басань. Сталося це, за офіційними джерелами, біля 1400 року. Але на той час за вісімнадцять кілометрів від Басані було село з такою ж самою назвою. Так було до 1830 року, бо з впровадженням поштової служби з’явилася необхідність розрізняти ці два села. Так наше село і отримало офіційну назву Нова Басань, а наші сусіди отримали назву Стара Басань. Наша місцевість була заселена вже дуже давно, цьому є суттєвий доказ. Приблизно двадцять п’ять років тому неподалік від нашого села було викопано кам’яний молот. Саме такі молоти були поширеними знаряддями праці в добу переходу від бронзового віку до залізного, а це перше тисячоліття до нашої ери.»

Крім того, є свідчення про те, що в селі Нова Басань виявлено поселення черняхівської культури ( II–V ст.). Отже, можемо робити припущення, що наше село - Нова Басань – як поселення існує вже близько тисячі років!

Походження назви села так само викликає суперечки, як і історія виникнення . За існуючими версіями
«Більше всього назва «Басань» походить від староукраїнського слова «баса» — красива. Можливо, спочатку цю назву отримала річка Басанка, яка проходить через село Стара Басань, а потім вже співзвучно було назване й село. Не треба також відкидати версії походження назви села від двох відомих нам слів «Ба» — слово «Бач» скорочене, гляди, дивись (подив) та «Сань» — сановитість, високість, шляхетство. Наступна версія походження назви села Басань, Нова Басань зазначена в Руському літописі, де перераховані народи, а серед них і народ «басані», а також болгари, словяни, сербіяни і русь — які розмовляли на одній мові. В цьому випадку переклад слова «басані» — красені, красивий народ. І нарешті, чергова версія — походження назви «Басань» від географічного тюрського (половецького) терміну «басан»  – річка, яка заросла, не дає проходу.»

Нам з вами, шановні читачі, більше подобається версія про народ «басані – красивий народ», чи не так?

Географічне розташування села Нова Басань можна назвати і вдалим, і невдалим водночас.

Оскільки місцевість лісиста та оточена річками – селяни завжди мали топливо для обігріву помешкань і дичину для полювання, а помірний клімат сприяв розвитку землеробства та вирощуванню домашньої худоби. Проте, через географічне розташування на межі Київської Русі та Речі Посполитої, життя села Нова Басань та долі новобасанців завжди були під впливом політичного життя двох великих імперій та дрібніших князівств.


           У 1482, 1494 і 1497 рр.. Нова Басань піддавалася спустошливим набігам ординців, і більшість селян рятувалась, втікаючи в навколишні ліси. Багато з них було захоплено в полон, та примусово переміщено на ординські землі для важкої підневільної праці.


       У XVI ст. село поступово відродилось від постійних набігів і розорення. Мешканці Басані займалися переважно землеробством - вирощували жито, ячмінь, просо. У лісах вони збирали мед, полювали на буйволів, диких кабанів та інших звірів. На річці ловили диких качок і гусей, займались рибальством – писалось: «до неймовірності велика кількість всякого роду риби»

Після заключення угоди про об'єднання Литовського Князівства та Королівства Польського у річ Посполиту – так званої Люблінської унії - в 1569 р. Нова Басань у складі Остерського староства відійшла до Польщі. Населення отримало зобов'язання нести прикордонну службу, а також платити грошову і натуральну ренту Речі Посполитій. Тоді за люстрацією 1635 р. у Новій Басані налічувалося 60 господарств. У 1638 р. Нова Басань отримала статус повітового міста. Під час перебування під польською владою, жителі села повсякчас зазнавали соціального і національного гніту. Козацька кров  новобасанців давалася взнаки – жителі села не хотіли миритися з утисками та приниженнями,  і, як наслідок, взяли участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Якова Острянина і Дмитра Гуні. Це повстання також відоме під назвою «Повстання Острянина». Багато наших односельців загинуло в боях зі шляхтою під селищами Голтва і Жовнине (Жовнинська битва).

  

       У 1648 р. Нова Басань стала сотенним містечком Переяславського полку. До речі, потрібно зазначити, що Переяславський полк серед своїх сотень, названих за територіальною ознакою, мав сотню під назвою «Биківська» – скоріш за все, названу по імені сусіднього з Новою Басанню села Биків. Імовірно, саме в складі Биківської сотні у  період визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. наші земляки новобасанцi героїчно билися проти польських магнатів і шляхти.


       У ті буремні часи всі жителі Нової Басані ділилися на козаків, що несли військову службу, посполитих, підсусідків та бурлак. Селян, згідно перепису 1666 р., в містечку було 80 дворів. Налічувалося також 8 підсусідків і 27 бурлак. Селяни платили податі на утримання генеральної і полкової козацької старшини, церкви. Податі складали 5 алтин з вола, 2 алтини з коня. Ті, у кого не було волів і коней, платили осьмачку жита, а підсусідки і бурлаки - по пів-осьмачки.

Восени 1666 року супроти присланих воєвод, з причин їхніх здирств великих та напастей і перепису, вкотре збунтувалися козаки Басані. Тривалого полегшення селянам це не принесло, все більше козаків потрапляли у феодальну залежність, господарства біднішали. Тим не менше, згідно записів «Генерального слідства про маєтності Переяславського полку» 1729-1730 рр містечко Басань (229 дворів разом із хуторами) мало ранговий устрій, належало в диспозиціи гетманской, було вільним і ніколи не було в чийомусь володінні (!).


Після ліквідації полкового устрою (яке здійснювалось Московією з метою приборкання  переяславського війська), в зв'язку з новим адміністративно-територіальним поділом у 1782 р Нова Басань увійшла до складу Козелецького повіту Київського намісництва. В 1797 р. наше село стало  волосним центром Козелецького повіту Малоросійської, з 1802 р.- Чернігівської губернії.

Наступ Московської імперії на вільних селян Лібовережжя був невпинним, таким чином після указу Єкатерини II від 3 травня 1783 р. юридично було оформлено закріпачення селян Лівобережної України. У кінці XVIII - XIX ст. частину землі села Нова Басань з селянами придбали московитські поміщики Кушелєва, Афендікова та ін.

Для збільшення своїх прибутків землевласники з кінця XVIII ст. розширювали посівні площі під технічними культурами, оскільки вони мали підвищений попит на ринку, почали вирощувати льон і коноплі, створювали мануфактури по переробці сільськогосподарських культур. У кінці XVIII ст. в селі відкрилися дві винокурні, що належали поміщикам. У 1811 р. в Новій Басані став працювати шкіряний, а в 1850 р.- воскобійний поміщицькі завод. В середині 40-х років XIX ст. тютюн в маєтку Афендікової давав біля п'ятої частини усього прибутку господарства. Частина селян цієї поміщиці була переведена на оброчне положення. Вони займалися перевезенням різних товарів в Київ, Ніжин, Козелець та інші міста.


Шість разів на рік в Новій Басані влаштовувалися ярмарки, торговий обіг кожної з яких складав від 3 до 5 тисяч карбованців. Так, збереглись відомості про те, що на ярмарок, який зібрався у кінці вересня 1848 р., було привезено товарів на загальну суму 5250 карбованців (слід зазначити, що тут не врахована значна частина товарів місцевих ремісників). Крім того, кожен понеділок в містечку збиралися базари, а навесні - ще шість так званих червоних торгів. Торгівля велася головним чином хлібом, худобою, рибою, різними ремісничими виробами.


Експлуатація селян поміщиками посилювалася рік від року, приводила людей до зубожіння, що, у свою чергу, викликало в них обурення. Поширеною формою боротьби з поміщиками тоді були підпали поміщицьких маєтків. Так, в ніч з 26 на 27 вересня 1845 р. були спалені житлові і господарські будови в садибі Афендікової, а в ніч з 2 на 3 квітня 1846 р.- Купрієвської.


У 1860 р. в 858 дворах містечка Нова Басань проживало 5568 чоловік, при цьому 2600 з них були козаками. Були також купці і міщани. Чималу частину мешканців складали селяни. В результаті селянської реформи 1861 р., проведеної в інтересах поміщиків, 923 кріпаків Нової Басані отримали 1539 десятини 184 кв. сажні землі, тобто на ревізьку душу в середньому припали менше двох десятини. Поміщик Івашкевич виділив шести своїм селянам всього 8 десятини 1591 кв. сажень землі. Дворові люди взагалі не отримали наділів. Викупні платежі складали 60792 крб. 64 коп., що значно перевищувало ринкову вартість землі.

У пореформений період процес пригнічення людей поміщиками посилювався. Великі землевласники володіли майже 75% усіх орних земель. Селяни, що мали в особистому користуванні земельні наділи гіршої якості, розоряючись через високі податки, вимушені були продавали землю. Так, наприклад, на початку 1866 р. козак Ф. Ф. Фасло продав десятину землі для того щоб сплатити борг у розмірі 102 карбованців. У 1881 році земська управа, відмічаючи, що поміщики наділили селян гіршими землями, віднесла містечко до розряду збіднілих населених пунктів. У 1901 р. великі землевласники містечка створили сільськогосподарський кооператив. Проте бідняцькі, і навіть більшість середняцьких господарств, не маючи у розпорядженні грошових коштів для придбання за завищеними цінами насіння і знарядь праці, ніякої допомоги від цього кооперативу не отримали.


В кінці ХІХ – на початку ХХ століття в Новій Басані працювали малі підприємства кустарного типу. У 1890 році, на воскобійному поміщицькому заводі, працювало 8 чоловік, вироблялось близько 200 пудів воску на загальну суму 3600 карбованців. Щороку на шкіряному заводі Т. Щуровського вироблялось продукції на 1800 карбованців. З семи задіяних працівників лише двоє були постійними а решта сезонними робітниками які отримували не більше 25 копійок за день роботи. Ця платня була в два рази меншою за платню робітників повітових промислових підприємств. Значне місце займало виробництво килимів, полотна, одягу, взуття та металевих виробів.


Розвитку різноманітних ремесел та росту торгівлі сприяв розвиток залізниць. І Нова Басань відігравала важливу роль в транзитній торговлі, адже знаходилась на перетині важливих транспортних шляхів: Київ – Гоголів – Нова Басань – Новий Биків – Монастирище – Ічня і Остер – Мостище – Стара Басань – Нова Басань – Яготин. У 1891 році в наше містечко для вивозу поступало близько 50 тисяч пудів хліба, 7 тисяч пудів тютюну, 1 тисяча пудів пеньки. Торгівельний оборот ярмарки того року зріс до 25 тисяч карбованців. Розвиток торгівлі та супутніх ремесел сприяв тому, що населення Басані збільшувалось - за переписом 1897 року в Новій Басані мешкало 7326 осіб, серед них — 3460 чоловіків та 3866 жінок. Православними себе назвали 6930. А в в 1897 році в містечку було відкрито поштове відділення

Наші земляки новобасанці всю історію села виступали проти шляхтської, російсько-імперської влади, та несправедливого поводження поміщиків. Народ Нової Басані ніколи не втрачав свого козацького духу, не бажав хилити голови перед багатими правителями чи поліцейськими нагайками. Будучи народом вільним та сильним, відважним у бою та умілим у господарстві, новобасанці не потребували чийогось керівництва та указок. Протести проти влади чинились різного характеру – люди захоплювали поміщицькі землі, самовільно випасали свою худобу на поміщицьких угіддях, викрадали поміщицьку худобу тощо. Так, у 1863 році група козаків, незважаючи на спроби адміністрації завадити цьому, загнала свою худобу на володіння поміщика. І хоча це було в листопаді, в степному місці, а не на орних землях, тим не менше козаків було оштрафовано на 36 карбованців. В січні 1897 року в офіційній урядовій газеті «Чернігівські губернські відомості» було оприлюднено об’яву про розшук новобасаньського «мещанина С. Рубанова» для оголошення йому вироку палати карного суду у справі про образу пристава. Доволі поширеною формою боротьби з поміщиками були також підпали. Так, у лютому 1866 року було спалено конюшню та каретний сарай поміщика; у  вересні 1892 року невідомі особи підпалили млин кулака Івана Бойка, а також медоочисні баки воскобійного заводу. В обох випадках владою негайно були створені спеціальні комісії, які зробили висновки про те, що підпали були навмисними.


На початку ХХ століття в Нову Басань почали потрапляти соціалістичні ідеї. Носіями цих ідей були передові робітники і революційно налаштовані представники інтелігенції. У 1904 році новобасанський житель А. Д. Бородавко, повертаючись в село з заробітків, привіз марксистську літературу. Студент Київського університету С. М. Полонський використовував для пропаганди гурток художньої самодіяльності. Також, антиурядову агітацію проводили деякі вчителі церковної школи.


Під час револіції 1905—1907 рр. в Новій Басані також відбувались селянські заворушення. Восени 1905 р. селяни здійснили потраву посівів поміщика Кочубея, а на хуторі Грузька спалили економію. Поміщик тоді викликав солдат, під час зіткнення з якими А. Д. Бородавко був смертельно поранений. Серед мешканців села в ті роки поширювались агітаційні матеріали Київського комітету РСДРП, направлені проти самодержавства та поміщиків. В липні 1906 р. селяни зажадали від поміщика Бутовича зміну умов оренди землі. Він відмовив їм в цьому, і звернувся за допомогою до влади. В містечко прибув повітовий урядник з півсотнею карателів, які в сутичці вбили одного із організаторів виступів А. Гармату. Декілька чоловік були заарештовані і заслані до Сибіру. І тоді восени селяни створили спеціальну групу для підпалу куркульских та поміщицьких господарств.

Загалом, в 1906 році Нова Басань горіла «майже щодня» (переважно через підпали). Не набагто легше було і в 1907 році. Так, наприклад, письмово було зафіксовано, що 21 вересня 1907 року о 10:30 на хуторі Поліновка почалася пожежа (37-ма від початку року!) В цей час багато місцевих мешканців були на ярмарку (за 2,5 версти від хутору). Через вітер, суху погоду та повну відсутність води в колодязях за 15 хвилин зайнявся весь хутір. Загинуло 2 дітей віком 3-4 роки, згоріло 62 двори (переважно постраждали бідняки). Причиною пожежі було необережне поводження дітей із вогнем. За тиждень до цього в містечку згоріло ще 20 дворів.



В роки реакції, які настали після поразки революції, царська влада посилила репресії. Зокрема, в вересні 1907 р. поліцією були проведені арешти підозрюваних в революційній пропаганді осіб. Незважаючи на переслідування, новобасанці продовжували отримувати та читати соціал-демократичну пресу.

Столипінська аграрна реформа, проведена в інтересах поміщиків, ще більше зміцнила їх господарства та привела до зубожіння простих селян. Бідняки, позбувшись землі та не маючи засобів до існування, в пошуках кращої долі залишали рідні місця. В результаті у Новій Басані відчутно зменшилась кількість населення. В 1910 р. тут проживало всього 1393 душ колишніх поміщицьких селян, 14 душ духовного звання, 11 «калік та тих, які працювати не можуть». В містечку налічувалось 1643 міщан та козаків. Діяли 50 вітряних, паровий і конний млини, 7 кузень, крупорушка, олійниця. Значна частина жителів змушена була шукати додаткові заробітки в інших губерніях країни. Зокрема, селянин А. А. Купко, який мав всього 1,37 десятин землі, з 1911 по 1917 р. знаходився на заробітках на Донбасі, а П. С. Ященко, у якого було 1,8 десятин землі, для того щоб якось прогодуватися, теслярував. З метою підготовки слюсарів, теслярів і столярів в листопаді 1910 р. місцеве ощадне товариство, яке виникло ще в 1898 р., заснувало чотирьохрічну ремісничу майстерню. Сюди приймалися дорослі та юнаки не тільки містечка, а й навколишніх сіл. В 1914 р. в ній навчалося 48 учнів, з них 40 новобасанців. Широке поширення в містечку отримало ткацтво, яким займалось більше 450 сімей. В 1907 р. були організовані спеціальні курси по навчанню ткацькій справі. В рік відкриття їх закінчили 13 чоловік. Але ткацтво було незначною підмогою для сімей – за один робочий день ткач виробляв від 5 до 7 аршин грубої тканини, отримуючи не більше 3—5 копійок за аршин. Відзначалося, що ремісничі вироби, вироблені в Новій Басані, вирізнялись своєю високою якістю та красою, а в 1913 р. на Всеросійській виставці в Петербурзі вони навіть здобули бронзову медаль.

Медична допомога за царського режиму новобасанцям надавалась в недостатньому обсязі. В 1869 р. в Новій Басані в орендованому приміщенні відкрилася земська лікарня на 6 ліжок, де працювали лікар та фельдшер. І лише в 1910 р. для неї збудували приміщення на 10 ліжок, та найняли на роботу ще одного фельдшера. Оскільки лікарня повинна була обслуговувати все населення волості — більше 40 тис. чоловік,— багато людей, які потребували медичної допомоги, просто не могли до неї потрапити. Крім того, висока плата за перебування в лікарні (від 60 коп. до 1 руб. за добу при середньому денному заробітку 50 коп.) обмежувала для більшості населення можливість взагалі отримати хоч якусь медичну допомогу.

Перша світова війна принесла величезні біди українцям, не минуло лихо і Нову Басань - більшість працездатних чоловіків було мобілізовано до армії Російської Імперії. Селянські господарства занепадали. Подорожчали такі предмети першої необхідності, як сіль, борошно, цукор та інше. Ціна літру гасу піднялась до 35 коп., пуда солі — до 2 крб., борошна — до 2,5—2,75; продаж цукру проводився по картковій системі, і не регулярно. Якщо до війни багато жителів Нової Басані займалися перевезеннями, то під час першої світової — майже перестали через відсутність робочих рук, а також товарів для перевезення.

Про Лютневу буржуазно-демократичну революцію новобасанці дізналися 3 березня з газет, які надійшли з Києва. Трудящі тоді вимагали розпуску поліції, і 16 березня земські збори змушені були замінити ії міліцією. Органом місцевої влади став громадський комітет, до складу якого увійшли поміщики та місцевий буржуа. Він, як і земство, повністю підтримував Тимчасовий уряд. Восени повернулись додому моряки-балтійці П. С. Волошин (вступив в члени РСДРП, перебуваючи в Ревелі, в березні 1917 р.), І. С. Зубец, А. Н. Гузько, Н. Ф. Лотиш, які склали ядро створеного незабаром більшовицького осередку Нової Басані.

Не принесла полегшення мешканцям Нової Басані революція 1917 року. Багато селян зрозуміли, що потрапили з вогню та в полум’я – новостворені Совєти збирались так само оббирати українського селянина, як і царський режим, тільки змінивши прапори та гасла. Люди чинили опір, хтось менший, хтось більший. У 1918-1920-х на Новобасанщині та навколо неї діяла так звана «банда» Демида Ромашки — «самостійника до самих кісток», як писали тодішні газети. І з цього краю совєтам не вдавалося вирвати для себе жодної зернини. Тоді вони заслали до оборонців свого агента С.Шуплика, який підступно знищив відчайдуху. За це Степану дали верхового коня і шаблю, на ефесі якої була подяка: «Храброму гражданіну УССР…». А в народі закріпилася фраза: «Це було тоді, як прафост Шуплик вирвав Ромашку…».

Село Нова Басань, як і сотні тисяч інших українських сіл, постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932–1933, проведеного урядом СРСР. У селі були зареєстровані факти людожерства через голодний психоз. Неповний список мешканців Нової Басані — жертв комуністичного терору голодом — міститься в Національній книзі пам'яті жертв голодомору в Україні.

У   1922  в сільському клубі було організовано хор ім. М.Леонтовича. У 1930 створено перший колгосп «Шляхом бідноти», МТС (1931), маслозавод (1935). У 1939 було 7466 ж., середня  школа (1935), індустріальний  технікум (1926), Будинок культури (1935). Під  час німецької  окупації (15.ІХ.1941—21.IX.1943) діяло антиокупаційне підпілля.

  З 1972 року  в селі діяли колгоспи ім. В. І. Леніна і «Дружба» (спеціалізація  —  м'ясо-мол. тваринництво), цегельний з-д, відділення зв'язку, АТС, будинок побуту, середня і дві  8-річні школи, відділення   музичної  школи, ясла-садок і три дитсадки, Будинок культури на 250 місць і клуб колгоспу ім. Леніна на 150 місць, три бібліотеки (35 тис. од. зб.). У різні роки  видавалися   газети «За більшовицькі колгоспи», «За трудові подвиги», «Комуністичний шлях». 

У  Новій Басані є пам'ятник Т.  Г. Шевченку .  У 1956 встановлено обеліски на  братських могилах жертв  нацизму 1942  і радянських воїнів, що загинули при визволенні села 1943. Обеліск Слави (1970) на честь односельців, які загинули (698 чол.) на фронтах Німецько-радянської війни.  

Пам’ятник Владіміру Ульянову-Леніну, що стояв біля Будинку культури, був скинутий з постаменту одразу ж після Революції Гідності, весною 2014 року, в рамках загальноукраїнського руху по знесенню пам’ятників вождям антиукраїнського режиму.

У перші місяці німецько-радянської війни близько 4 тис. мешканців Бобровиці та Нової Басані влилося до лав Червоної Армії. Населення брало участь у будівництві оборонних споруд. У Новій Басані був сформований винищувальний батальйон в кількості 102 бійців. З наближенням фронту почалась евакуація в східні райони країни матеріальних цінностей, обладнання заводів, сільськогосподарської техніки. В Новій Басані перед окупацією верхівка комуністичної партії зникла, завчасно відправивши в евакуацію свої сім'ї. 15 вересня 1941 р. частини німецької армії окупували Бобровицький та Новобасанський райони. З перших днів окупації нацисти почали грабувати місцеве населення, забираючи для потреб німецької армії худобу, хліб, одяг. З тими, хто ризикував приховувати продукти харчування або виказував непокору представникам влади іншим чином, розбирались за законом військового часу. Для цього в кожному великому селі були утворені поліцейські дільниці. На жаль, серед поліцаїв Нової Басані був і дехто з жителів села. Пізніше ці люди втікали разом з німецькою армією, справедливо боячись помсти новобасанців. У районних центрах функціонували відділи гестапо, де за період панування «нової влади» було знищено 418 чол. у концентраційному таборі, який розміщувався в Новій Басані, також проводились масові розстріли військовополонених та місцевих жителів, що були визнані порушниками порядку. Але місцеве населення не скорилось загарбникам. Частина мешканців районів, які були здатні тримати зброю в руках, билися з окупантами в партизанському загоні ім.М.О.Щорса та партизанському з'єднанні «За Батьківщину».

         На початку 1943 р. партизанами був здійснений напад на ворожу комендатуру в Бобровиці, де їм вдалося захопити 112 коней, що підлягали вивезенню до Німеччини. Ці коні стали основою для створення кавалерійського ескадрону. В квітні того ж року партизани підірвали міст на шляху Бобровиця-Козелець. У боротьбі з ворогом на території Бобровицького та Новобасанського районів загинуло 58 партизанів. Були закатовані 15 підпільників Нової Басані. Їх імена увічнені в 1-му томі Книги Пам'яті Чернігівської області. Постраждало і населення районів. 17 грудня 1942 р. були розстріляні та спалені у власних будинках 267 мешканців села Мочалища. 18 грудня та ж доля спіткала село Рокитне, де були розстріляно близько 100 чол., спалено живими 94 чол., а 116 чол. заарештовано та вивезено в невідомому напрямку. Ця акція була першою у цілій серії каральних операцій, проведених в районі загонами СС за підтримки місцевої поліції. 25 грудня 1942 р. з метою виявлення підпільників та неблагонадійних в Новій Басані була проведена облава, в ході якої заарештовано 280 чоловіків та 84 жінки, головним чином 16-18-річного віку. 27 грудня всі вони були розстріляні, а деякі лише поранені та поховані живими у братській могилі на околиці села. Нині на братській могилі, де поховано понад 500 мирних жителів Нової Басані, що за період окупації стали жертвами нацистів, встановлено пам'ятник. Скорботна постать жінки з вінком нагадує нащадкам про події минулих літ. За матеріалами Державної надзвичайної комісії по розслідуванню злочинів німецько-нацистських окупантів з 1941 по 1943 рр. було знищено та поховано на території Бобровицького та Новобасанського районів 2 626 цивільнох громадян та військовополонених, вивезено на примусові роботи до Німеччини 2 308 чол. В процесі роботи над Книгою Скорботи Чернігівської області були встановлені імена 3107 загиблих мешканців Бобровицького району. Серед них 3054 українця, 29 росіян, 17 євреїв; жінок — 1 228, чоловіків — 1 032, дітей — 847; розстріляно — 1 795 чол., страчено у в'язниці — 378 чол., спалено — 319 чол., розстріляно та спалено — 264 чол., загинуло під час артобстрілів та бомбардувань — 160 чол., вивезено в невідомому напрямку — 150 чол., не повернулось з каторжних робіт — 24 чол., померло від поранень та після катувань — 7 чол., повішено — 6 чол., загинуло в концтаборах — 6 чол., підірвалось на міні — 5 чол.; у 1941 р. загинуло 33 чол., у 1942 р. — 2 023 чол., у 1943 р.- 1 044 чол., від наслідків війни — 7 чол. Імена загиблих цивільних громадян встановлені: за документами Державного архіву Чернігівської області — 2 543 чол., за матеріалами міської та сільських рад-1 865 чол., за повідомленнями рідних загиблих — 16 чол.

Окремої розповіді потребує історія школи Нової Басані. Наше село завжди було середовищем освічених людей.  Так, перша однокомплектна земська школа відкрилась тут у 1868 р. Хоча вона була розрахована всього на 35 дітей, в 1874-1875 навчальних роках  в ній один вчитель навчав аж 58 учнів. В 1890 р. прийняла перших учнів міністерська однокласна школа з трьохрічним строком навчання. На початку XX ст. в селі працювали 2 однокомплектні земські — однокласна и двохкласна — церковнопарафіяльні школи. З 1904 р. працював народний будинок.


      А школа, котра зараз є найбільшою, і має назву Новобасанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, нещодавно відсвяткувала своє 100-річчя! Організатором та натхненником її створення був отець  Матвій Полонський – священник Успенської церкви, описувач життя Нової Басані того часу, меценат та організатор. Історія побудови школи детально описана у книзі «Матвій Полонський. Спогади священника», яка створена його нащадками.

Поруч зі школою був збудований будинок на 4 квартири для сімей вчителів, який спочатку було шість. Завідувачою школою Ганна Дмитрівна Григоровська, а учнів у школі тоді нараховувалось 120 осіб. З моменту створення школа була дворічною, у 1920 році її переведено на 7-річну, а в 1935 році відкрилась 10-річка. Перший випуск 10 класу відбувся у 1938 році.
Під час Другої світової війни у школі розташовувався шпиталь. Після визволення села, у 1943 році, навчальний процес, хоч і з запізненням та труднощами, зумовленими війною, вдалось відновити завдяки воістину героїчним зусиллям колективу вчителів під керівництвом директора  школи Михайла Прокоповича Кожури.

Часи минають, змінюються імперії та політичні сили. А українцям, як і колись, потрібно виборювати свою свободу, та право на гідне життя. Сьогодні, в 21 столітті, Україна знову зазнає нападу загарбника. І знову, як сотні років тому, українські козаки, залишаючи домівки та сім'ї, йдуть на захист своєї землі. Новобасанці, за давньою традицією, не стоять осторонь військової справи нашої держави - жителі села беруть безпосередню участь в АТО. Війна на Сході країни триває вже півтора року, і кінця їй поки що не видно. Проте, ми дуже сподіваємось, що вона закінчиться якнайшвидше, і всі наші бійці повернуться додому живими та неушкодженими!

Слава Україні.

Нова Басань. © Розробка сайту Костик. Текст Лілія Солошенко-Милюк.
Facebook
Twitter
Мой мир
Вконтакте
Одноклассники
Google+